БУДЖАЦЬКЕ КОЗАЦТВО

BUDZAK KOZAK

     

Душу - Богові! Життя - Україні! Серце - народові-нації!
Честь - козацтву-лицарству! 

Турлацька Січ

В Турлацькій школі (Турлацька Січ) почав працювати загін козачат. Берегиня – класний керівник Чумаченко В.М. Загальне керівництво здійснює директор школи Тодорова Т.П. 

У 1991 році, після закінчення Білгород-Дністровського педагогічного училища, я приїхала працювати до невеличкого села з ласкавою назвою – Біленьке. Директор школи, Глибишин Володимир Денисович, привітно мене зустрів, розказав про село, про його жителів-трударів, показав мені класний кабінет, в якому я мала починати свою педагогічну діяльність. Згодом я познайомилася зі своїми колегами, мудрими досвідченими вчителями, що вже не один рік працювали у школі, в якій склались свої незвичайні традиції, яких дотримувались протягом багатьох років.Звичайно, я з цікавістю вивчала досвід своїх колег, з повагою відносилась до правил, установлених у школі раніше, але мені дуже хотілося спрямувати свою роботу в якомусь оригінальному напрямку, зацікавити моїх другокласників, залучити до роботи батьків.

Саме в цей час у Радянському Союзі відбулися політичні зміни, а 24 серпня Україна стала незалежною державою. Зміни відбувалися не тільки в політиці, а й у свідомості, світогляді людей. Поступово почали приділяти більше уваги історії України, вивченню звичаїв українського народу.

За багаторічною радянською традицією 23 лютого відзначали День Радянської Армії. У школі в цей день дівчатка вітали хлопчиків. Я вирішила для своїх другокласників влаштувати свято «Козацькі забави». На той час майже не було сценаріїв, присвячених свме цій тематиці. Тому необхідно було опрацювати масу літератури, батькам виготовити козацькі костюми, дітям підготуватись, щоб влаштувати справжнє свято.

І ось довгоочікуваний день настав. До святково оформленої класної кімнати завітали батьки, старші та молодші братики і сестрички, друзі. Спочатку другокласники розказували про історію Запорізької Січі, про славних козаків. Потім хлопчики змагались у швидкості чищення картоплі, перетягуванні канату, віджиманні від підлоги; стрибали у мішках, намагались якнайбільше назвати українських міст, виявляли свої мовленні здібності, складали вітальні листівки, які вручали дівчаткам разом з квітами. Пробували якнайшвидше випити через соломинку сік із склянки, із зв’язаними руками спіймати і з’їсти цукерку, що висіла над їх головами. Присутнім було дуже цікаво та весело.

Всі хлопчики пройшли випробування і були прийняті до козацького загону. Переможець змагань став їх ватажком.

Через два роки я переїхала до свого рідного села – Турлаки, де продовжила почату раніше справу…

Саме завдяки проведенню таких свят ми прищеплюємо дітям любов до Батьківщини, формуємо пізнавальний інтерес до історичного минулого українського народу.[1]

           

            Працюючи в школі 17 років, я весь час намагаюся на уроках читання і рідної мови дати більше знань дітям про минуле наших предків. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнів з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показавти його роль в історії українського народу, виховувати в учнів любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними і цим створювати дружний колектив учнів.

І ось в 1998 році я набрала клас з 20 учнів. Батьки цього класу, як і діти, були дуже дружними і в усьому мені допомагали. І спало мені на думку, чому б в селі Турлаки не заснувати Козацький осередок. На протязі 3 років я працювала над тим, щоб дати дітям знання з історії Батьківщини: про Запорозьку Січ, про її засновників та славетних людей України.

Коли вже побачила, що діти майже готові, то ми з батьками вирішили провести свято Збройних Сил України на козацьку тематику. На батьківських зборах класу була обрана (серед батьків) козацька рада. І коли настав день прийняття дітей в козачата, то діти дійсно повірили, що вони є нащадками тих Запорозьких козаків минулого. Після свята проведено було змагання між хлопчиками для обрання козацькою радою отамана класу. Кошовий Коваленкуо Олександр передав отаману свою шаблю. Обраний отаман прийняв присягу на вірність Україні і народу.

Потім дівчата пригостили хлопчиків та гостей і батьків українськими стравами: сало і часник, вареники, пшоняна каша, млинці, коровай.

Всі були дуже задоволені.

І так до кінця року я  працювала над цією темою. Кожного місяця в нас були засідання ради, на якій розбирали поведінку хлопчиків.

В кінці року я давала відкритий урок з читання (позакласне) на тему: «Легендарні імена жінок в часи Козацтва». Всі ті набуті знання діти показали на уроці. Готуючись до уроку, діти сами писали реферати з різних збірок, газет, журналів про видатних людей Козаччини: «Роксолану» Марію Богуславку, Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного…

Я надіюсь на те, що ці мої діти виростуть справжніми громадянами нашої неньки – України. Знаючи її минувшину, славні бойові традиції козаків, вони будуть будувати вільну незалежну державу, в якій все робиться на благо людини…[2]



[1] Газета «Річ про Буджацьку Січ» (Білгород-Дністровський). №1, січень 2004.

[2] Газета «Річ про Буджацьку Січ» (Білгород-Дністровський). №1, січень 2004.


Жовтенята, піонерія, комсомол давно канули в минуле. Так, ці організації були перенасичені ідеологією комуністичного режиму. Але згадується, з якою гордістю ми носили жовтенятський значок, як переживали тоді, коли нас приймали в піонери, з яким ентузіазмом виконували піонерські та комсомольські доручення. І стає сумно від того, що згадуємо про це, переглядаючи кінофільми того часу, або читаючи підручники історії. Про те, як упорядкувати, систематизувати навчально-виховний процес початковій школі, як зацікавити дітей, організувати дозвілля, задумались вчителі нашого колективу. Ми вирішили, що кожен клас обере і буде працювати за певним напрямком.

З самого дитинства я багато читала історичних книг на козацьку тематику. І тому останнім часом я поставила перед собою таку мету: розширити знання учнів з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в історії українського народу, виховувати в учнів любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними і цим створювати дружній колектив класу.

В історії українського народу козаки з’явилися як справжні захисники рідної землі. Тепер ніхто вже не  може точно сказати, коли і де народилось перше угруповання цих степових «зирвіголів», що заставило їх обєднатися, хто саме був їх ватажком, яка йому випала доля.

Козацька слава прийшла до нас з глибин віків, тому єдиним свідком існування перших козацьких загонів, їх боротьби можуть бути, хіба що, скупі слова літописців.

Вся середньовікова історія України – це історія козацького лицарства. Пройшли століття, але не забулась козацька слава. Зараз в Україні відроджується козацтво. Цілісну особистість сучасного козака ми формуємо в результаті навчально-виховної роботи козацько-лицарського спрямування. Я вважаю, що треба відроджувати спортивне мистецтво наших пращурів: верхової їзди, володіння шаблею, подолання природних перешкод, різні види боротьби та протиборств, в тому числі бойового гопака. То ж «Хай не буде переводу – козацькому роду!». Це є моя мета навчально-виховного процесу.[1]



[1] Газета «Річ про Буджацьку Січ» (Білгород-Дністровський). №1, січень 2004. 

Версия для печати
ЗАЛИШИТИ ПОВІДОМЛЕННЯ::КАРТА САЙТУ::КОНТАКТИ
1991 - 2017 г. г. Буджацьке козацтво
Budzak kozak
ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS